Викладач із Великобританії, 25-річний Коннор Рід, який працював у школі Уханя в Китаї, розповів, як заразився коронавірусом і що довелося пройти на шляху до одужання.
Детальніше про це розповідає Інвестор-ЮА.
Деталі: Він описав 72 дні зі свого життя, які стали справжнім випробування. Рід став першим британцем, який підхопив вірус.
День 1 – понеділок, 25 листопада: у мене застуда. Я чхаю, і мої очі трохи мутні. Це не настільки погано, щоб утримати мене від роботи. Я приїхав у цю країну, щоб викладати англійську мову як іноземну, але тепер я менеджер школи в Ухані, місті в центральному Китаї, де я жив останні сім місяців.
Моя застуда не повинна бути дуже заразною, тому я не соромлюся йти на роботу. І я живу сам, тому навряд чи передам це кому-небудь. Тут не було нічого в новинах про віруси. У мене немає причин для занепокоєння. Це просто нежить.
День 2: У мене болить горло. Згадуючи, як робила моя мама в дитинстві, додаю в чашку з гарячою водою меду. Діє.
День 3: Я не курю і майже ніколи не п’ю. Але для мене важливо швидко подолати цю застуду, щоб я міг залишатися здоровим на роботі. Виключно в лікувальних цілях я додав трохи віскі в свій медовий напій. Я думаю, тепер це називається “гарячий пунш”.
День 4: Я спав як дитина минулої ночі. Китайський віскі, очевидно, є ліками від усіх відомих недуг. У мене є ще одна порція.
День 5: Я одужав. Це була звичайна застуда.
День 7: Я погарячкував. Почуваю себе жахливо. Це вже не просто застуда. У мене все болить, голова болить, очі горять, горло стиснулося. Застуда дійшла до моїх грудей, і у мене уривчастий кашель.
Це грип, і мені знадобиться більше, ніж кухоль гарячого меду з чарівним інгредієнтом віскі або без нього, щоб я відчув себе краще.
День 8: Сьогодні я не піду на роботу. Я попередив, що, ймовірно, не буду виходити весь тиждень. Болять навіть кістки. Важко уявити, що я скоро одужаю. Навіть встати з ліжка боляче. Я спираюся на подушки, дивлюся телевізор і намагаюся не кашляти занадто сильно, тому що це боляче.
День 9: Навіть кошеня, тиняючись по моїй квартирі, здається, почуває себе погано. Він не схожий на себе і відмовляється їсти. Я його не звинувачую – у мене теж немає апетиту.
День 10: У мене все ще температура. Я випив чверть пляшки віскі і все одно не відчуваю себе досить здоровим, щоб кудись йти. Не думаю, що грог чимось мені допомагає.
День 11: Раптово мені стало краще, принаймні фізично. Грип відступив. Але моє бідне кошеня померло. Не знаю, чи було у нього те саме, що і у мене, і чи можуть взагалі коти заразитися людським грипом. Відчуваю себе нещасним.
День 12: У мене трапився рецидив. Коли я вже подумав, що одужую, хвороба накрила мене з новою силою. Мені важко дихати. Простий підйом із ліжка і похід у туалет закінчуються тим, що я задихаюся і падаю без сил. Я потію, у мене жар, запаморочення і сильний озноб. Працює телевізор, але я майже його не чую. Це кошмар.
До полудня я відчув, що задихаюся. Так я не хворів ніколи в житті. Я хапаю повітря ротом, а коли видихаю, мої легені видають такий звук, нібито стискають паперовий пакет. Щось не так. Мені потрібно до лікаря. Але якщо я сам подзвоню в службу швидкої допомоги, мені доведеться оплачувати виклик. І це коштує ціли статок. Я хворий, але не думаю, що вмираю, – чи ні?
Звичайно, я можу пережити поїздку на таксі. Я вирішив поїхати в університетську лікарню Чжуннань, оскільки там вчиться багато іноземних лікарів. Це не дуже раціонально, але в моєму гарячковому стані я хочу звернутися саме до британського лікаря. Я добре говорю по-мандаринськи, так що з викликом таксі проблем немає. Поїздка займає хвилин двадцять. У лікарні діагностують пневмонію. Ось чому мої легені видають цей звук. Мені потрібно пройти обстеження, яке займе шість годин.
День 13: Повернувся додому пізно ввечері. Лікар виписав антибіотики для лікування пневмонії, але я не хочу їх приймати – боюся, що тіло виробить резистентність до ліків і, в разі якщо я дійсно серйозно захворію, вони не спрацюють. Віддаю перевагу боротися з хворобою народними методами.
Добре, тепер я знаю, що це пневмонія. Мені лише 25 років, і у мене міцне здоров’я. Кажу собі, що приводів для занепокоєння немає. У мене є мазь для розтирання. Кладу трохи в окріп і дихаю паром, накрившись рушником. Віддаю перевагу “старій школі”. Але антибіотики я залишив – на той випадок, якщо вони мені дійсно знадобляться.
День 14: Кип’ячу воду. Додаю мазь. Накриваюся рушником. Дихаю годину. Повторюю ще раз.
День 15: Всі дні злилися воєдино.
День 16: Дзвоню мамі в Австралію. Не було сенсу телефонувати їй раніше – вона б стривожилася і спробувала прилетіти до мене. Але у неї б не вийшло – гостьову візу в Китай оформляють цілу вічність. Радий чути її голос, але все, що можу, – це прохрипіти в телефон: “Мамо, мені так погано”.
День 17: Мені трохи краще, але я поки не хочу сподіватися. Я вже через це проходив.
День 18: З легень більше не доноситься звук ламання гілок.
День 19: Я відчуваю себе досить добре, щоб вийти на вулицю і купити ще трохи мазі. Ніс вже відчуває запах їжі, яку готують сусіди. І у мене вперше за два тижні з’явився апетит.
День 22: Хотів сьогодні вийти на роботу, але не вийшло. Пневмонія відступила, але все болить так, нібито мене переїхав каток. У носі все горить, а барабанні перетинки ось-ось вибухнуть. Знаю, що так не можна, але я масажую слуховий прохід ватними паличками, щоб якось впоратися з болем.
День 24: Алілуя! Думаю, мені краще. Хто знав, що грип може бути таким жахливим?
День 30: Прийшло повідомлення від друга, яке змусило мене поспішити в магазин. Ймовірно, китайська влада стурбована новим коронавірусом, який швидко захоплює місто. Ходять чутки про введення комендантської години і обмеження на пересування. Я знаю, що це означає – всі в паніці кинуться в магазини. Потрібно запастися найнеобхіднішим до того, як все розкуплять.
День 37: Чутки підтвердилися. Всім велено залишатися вдома. З того, що я чув: вірус схожий на різновид грипу, який може викликати пневмонію. Ну це звучить знайомо.
День 52: Прийшло повідомлення з лікарні. Мені повідомили, що я був заражений Уханьским коронавірусом. Вважаю, мені повинно бути приємно, що я не можу знову його “зловити” – тепер у мене імунітет.
Але я все одно повинен носити маску, як і всі інші, коли виходжу з дому, інакше мене можуть заарештувати. Китайська влада дуже ретельно намагається стримати поширення вірусу.
День 67: Вже весь світ знає про коронавірус. Я розповів про це кільком друзям у Facebook, і якимось чином ця розмова потрапила в ЗМІ. Зі мною зв’язалися з місцевої газети мого рідного міста в Північному Уельсі. Можливо, я підчепив вірус на рибному ринку. Це відмінне місце, де можна купити недорогу їжу, – частина Уханя, яку звичайні китайці відвідують кожен день. Я теж регулярно роблю тут покупки.
Бачив істеричні новини (особливо в пресі США) про те, що на рибному ринку продають м’ясо кажанів і навіть коал. Особисто я такого ніколи не бачив. Найдивніше, що я там помічав, – це цілі тушки свині і ягняти разом із головою.
День 72 – вівторок, 4 лютого: Здається, газети вважають жахливим те, що я намагався вилікувати себе гарячим грогом. Намагаюся пояснити, що я поняття не мав про те, що хворий, але вони не хочуть цього чути. Тема в New York Post говорить: “Учитель із Великобританії стверджує, що він переміг коронавірус за допомогою гарячого віскі і меду”. Хотів би я, щоб все було так просто”.
Джерело: OBOZREVATEL
Читайте також: Племінник Путіна створює політичну партію