Перший у світі дерев’яний супутник, створений японськими дослідниками, був запущений у космос 5 листопада в рамках випробування використання деревини в дослідженні Місяця та Марса.
Про це пише Reuters.
Як повідомляється, супутник LignoSat розробили Кіотський університет і будівельна компанія Sumitomo Forestry. Його доставлять на Міжнародну космічну станцію (МКС) у рамках місії SpaceX.
Після цього супутник виведуть на орбіту на висоті близько 400 км над Землею.
Названий на честь латинського слова «дерево», LignoSat розміром із долоню має завдання продемонструвати космічний потенціал відновлюваного матеріалу.
«З деревиною, матеріалом, який ми можемо виробляти самі, ми зможемо будувати будинки, жити й працювати в космосі вічно», – сказав астронавт Такао Доі, який зараз вивчає діяльність людини в космосі в Кіотському університеті.
Як зазначають науковці, дерево – більш довговічний матеріал у космосі, ніж на Землі, оскільки там немає води й кисню, під впливом яких воно могло б згнити чи спалахнути.
Після завершення своєї служби дерев’яні супутники також майже не впливають на довкілля. Коли їхня місія завершена, вони повертаються в атмосферу. Металеві супутники при цьому утворюють частинки оксиду алюмінію, тоді як дерев’яні просто згоряють, спричиняючи менше забруднення.
«Металеві супутники можуть бути заборонені в майбутньому. Якщо ми зможемо довести, що наш перший дерев’яний супутник працює, ми хочемо представити його компанії SpaceX Ілона Маска», – додав Такао Дої.
Вчені провели дослідження на МКС і встановили, що для виготовлення супутників найкраще підходить хонокі – японський різновид магнолії, який також використовують для створення піхов мечів. Саме із цього дерева виготовили супутник LignoSat.
Повідомляється, що супутник залишатиметься на орбіті протягом 6 місяців. Електроніка на його борту вимірюватиме, як деревина витримує умови космосу, де температура коливається від -100 до 100 градусів за 45 хвилин під час руху супутника.
Крім того, LignoSat перевірить здатність деревини захищати напівпровідники від космічної радіації, що робить її перспективною для таких застосувань, як створення центрів обробки даних.