Дві реалії українського митника: чи є вихід?

“Дитино, ти не розумієш, що то за удача – то ж державна служба!” – такими словами більшість батьків супроводжують, зазвичай, тернистий шлях деградації власних дітей в будь-якій із державних структур. Тільки деградація ця відбувається з паралельним незаконним збагаченням. Або ж без такого приємного бонусу, а з постійною боротьбою за виживання за копійки, які офіційно платяться гордим державним службовцям у вигляді заробітної плати.

Сьогодні розмова буде про митницю, хоча, впевнений, ця схема підходить для будь-якого державного органу, лише назва “послуга”, яка надається населенню, змінюється.

Потрапляють молоді кадри на роботу своєї мрії, і приблизно з перших же днів починають “охрі…вати” від того, де вони є. Ті, хто опинився не на “рибних” посадах (якщо по-простому – не сів на потоки чорної каси), прозябають в совдепівських інтер’єрах, приречені десятки років триматися за посади, просиджуючи штани в очікуванні заповітної державної пенсії. Такі працівники атрофовані для будь-якого ринку праці. З поганим, як і з хорошим, більшість примиряється швидко і вважає такий плин життя нормою: плітки про багатих колег, заздрість, виживання за копійки. Мало хто здатен вирватись із “зони комфорту”, ще й родичі пишаються досягненням в житті, а оточуючі постійно хизуються: “Син маминої подруги на митниці працює, а ти чого досяг в житті?”.

“Шакали”, Трамп і українські “схемщики”: хто кого зрадив?

Країна фальсифікату 

Така гордість за свої здобутки й супроводжуватиме весь подальший трудовий шлях молодого митника в очікуванні державної пенсії. Скоро вже плітки про колег-корупціонерів стануть буденністю, а заздрість і ненависть до них забарвлюватиме життя емоціями, іноді навіть позитивними та радісними в часи невдач колег.

Зовсім інше життя чекає на тих, хто потрапляє одразу на “потоки”: тут починається гостросюжетний трилер з елементами бойовика, еротики, забарвлений обов’язковими “лакшері” атрибутами: найсвіжіші новинки німецького автопрому, яхти, дачі, відпочинки в районі Карибського басейну.

Схематично роботу на будь-якій корупційній посаді в митниці можна зобразити таким чином: інспектор “не помічає” правопорушення (і кримінальні в тому числі) зі сторони юридичної/фізичної особи, яка має бажання перемістити через митний кордон України товар зі сплатою заниженої суми податкових зобов’язань, без їх сплати, або ж взагалі перемістити заборонені до ввезення/вивезення товари та предмети.

В залежності від рівня заниження податкових зобов’язань та складності маніпуляцій з товарами при митному оформленні, чи то за його повну відсутність, варіюється і сума винагороди.

За митне оформлення “крізь пальці” однотипного товару існує фіксована плата (наприклад, за митне оформлення автомобілів, контейнерів з однорідним товаром), більша частина якої відправляється “наверх”. Найменша частина (5 – 20%) лишається інспектору, на якому і лежить практично повна відповідальність за митне оформлення товару, в тому числі й кримінальна, решта розподіляється між керівництвом – “Києвом”, правоохоронними органами (які, у разі чого, формально ніби то також притягатимуться до відповідальності за неналежний контроль за діями підлеглих, за що їм світить максимум – попередження/догана/депреміювання).

Якщо інспектор розпізнав порушення при митному оформленні понад тих, які входять в «стандартний пакет» порушень за фіксовану плату, він викрутить щось і собі понаднормово, звичайно, ні з ким не ділячись. Але нервів і досвіду такі маніпуляції потребують чимало, а якщо про них дізнається керівництво – ось він той самий корупціонер, якого незабаром затримають на хабарі правоохоронні органи і про кого радісно звітуватимуть в новинах, як про індикатор ефективності боротьби з корупцією. Тому, при виявленні “понаднормового” порушення, краще “знімати вершки” з нього спільно як мінімум із безпосереднім керівником.

До товарів різнопланових інший підхід: для викручування рук підприємцям обираються найрозумніші і найбезпринципніші кадри. Тут вже без мозкового штурму і досконалого знання законодавства не обійтись, і “виторг” залежить від інтелекту корупціонера.

Існують й “приємні” бонуси для інспектора – митне оформлення VIP-суб’єктів ЗЕД, за яке винагородою є роздуми і хвилювання про те, що ж в тому контейнері/фурі взагалі було, адже ні доглядати такі вантажі, ні розбиратися з документами щодо вартісних, кількісних і якісних характеристик товарів “віпів” не дозволено.

Усе як в старому анекдоті: “відчуваю, що Сірко, знаю, що Сірко, але нічого вдіяти не можу”. Часто навіть і начальник митниці не знає, що там за кіт у мішку, адже такі вантажі “кришуються” вищими ешелонами влади. Але при зміні влади – такі вантажі одразу потрапляють під перевірку – а там вже, як карта ляже.

Тому, дорогі читачі, вибір за вами:

  • просиджувати і відбувати строк до пенсії, тупіючи на адміністративних посадах в митних органах, які вже давно втратили свій престиж внаслідок безкінечних реформувань і перепідпорядкувань “головних воріт країни” безталанним і непрофесійним (перш за все в сфері митної справи) державним структурам (“Мінздоху”, “ДФС”);
  • жити гарно, багато, але як той метелик – недовго, адже будь-яка корупція рано чи пізно припиняється: її або пожирають нові корупціонери, або конкуренти в діючих схемах, або ж – чого ми всі чекаємо з перших днів незалежності України – справжня, чесна влада, якій остогидло жити в знищеній своїми ж громадянами, ласими до швидкої наживи, країні;
  • дочекатись, а краще – самим зробити правильний вибір і нарешті обрати професійних менеджерів, які пройшли свій шлях крок за кроком від здобуття освіти в найкращих закладах світу до керівних посад в транснаціональних компаніях, які ні за які гроші не купляються, а здобуваються професіоналізмом, чесністю і результативною працею.

А поки правильний вибір не зроблено – вчіться, розвивайтесь в народному господарстві, здобувайте свій досвід та професіоналізм з метою подальшої очистки країни від трутнів та побудови достойної країни.

Іван Бриль – журналіст, аналітик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: